Oddland - The Treachery of Senses

Кручу-верчу, запутать хочу... но не получается

Oddland - нова прогресивна група з Фінляндії. 2012 року вони виграли конкурс Suomi Metal Star, і в якості нагороди підписали контракт з лейблом Century Media. Їхній дебютний альбом The Treachery of Senses зміксував сам Ден Свано (це друга частина нагороди). Про цей альбом і хотів розповісти.

Сучасний прогресивний метал найвищого ґатунку - так би я описав цей альбом однією фразою. Тепер розкладу. Чому сучасний? Тому, що музика в певному смислі дуже технічна, поліритмічна і має легкі натяки зараз популярного djent-у. Залишок рецензії посвячу, чому ж альбом є найвищого ґатунку.

Я люблю збалансовані роботи, ті платівки, які не будуються повністю на якомусь одному елементі. Це взагалі характеризує мій музичний смак: який би то стиль не був, мені потрібна, як мінімум, ясна мелодика. Не дуже цікаво, наприклад, коли трешняк надто одноманітно опирається на брутальність чи швидкість. Хочеться, щоб у рамках якоїсь музичної концепції чи ідеї прослідковувалась хоч якась структура і гармонія (навіть коли в самій концепції лежить дисгармонія). Веду я до того, що коли включиш The Treachery of Senses, то в очі обов'язково кинеться "навернутість" музики: всі ці синкопи, місцями просто неймовірна "мульти-поліритмія" (це коли, наприклад, на приспівах "Still the Spirit Stays", ритм-гітара, барабани і бас грають одне, соло-гітари, друге, а вокаліст співає ніби-то щось зовсім своє), але... є як мінімум одне але. Всі ці навороти абсолютно зрозумілі, тобто від них ні скільки не болить голова і їх відносно легко переварити. Як в них так вийшло?

Ну, по-перше це не трешняк, а прогресивний метал, а ці суомські парубки видно писали пісні після фінської сауни, трошки заспокоївшись, тому в основному пісні граються в середньому темпі, будуються на певній мелодії і володіють певною психоделічно-заворожуючою атмосферою. Досягають вони цього, повторюючи свої технічні й обривисті гітарні партії, а також і завдяки тягуче зіграним, прямо постеленим на ритм-гітару, сольним секціям. Варто відмітити, що соло-гітари взагалі багато, і вона дуже збагачує пісні. Самі соляки зустрічаються нечасто, але ті, які з'являються, також заслуговують уваги. Велику роль грають насичені поліритмічні барабанні партії - їх дійсно цікаво слухати, особливо в поєднанні місцями дуже технічною ритм-гітарою. Належне потрібно віддати й емоційному вокалу-баритонові Сакарі Оянена, який володіє глибиною і силою, які нагадують самого Даніела Гілденлоу з Pain of Salvation. Часто саме вокальна лінія надає пісні гармонії і структури. Взагалі сама структура пісень не така складна, як ті складні ритмічні партії, які Oddland вдається в цю структуру вкласти, а навіть коли і розмір пісні складний, то мелодика і справжній кач робить її легкою. Це як пісня "Money" Pink Floyd: більшість пісні написана в 7/8, а всім вона подобається і слухається легко.

По-друге, альбом просто прекрасно записаний. Чути все: кожний удар по кожному барабану, обидві гітари, бас досить ясно прослуховується на спокійніших моментах, але губиться в важкості гітар. Звук, хоч і чистий, але не пере-шліфований, а навпаки дуже об'ємний, музика дихає, аж виривається з навушників. Тому тут треба просто аплодувати маестро Дену Свано.

Як висновок, можна сказати, що Oddland змогли успішно поєднати технічно вимогливий матеріал з мелодійною складовою і створили один з найкращих прогресивних альбомів 2012 року. Вони не переграли і не недограли, а як раз змогли показати свої навички, здивувати цікавістю пісень і навіть зуміли створити свій власний звук уже на дебютному альбомі. Рекомендую The Treachery of Senses усім любителям жанру, а також усім тим, хто любить музику з невеличкими "наворотами". І взагалі це кращий дебютний альбом 2012 року.

Океан Ельзи - Янанебібув

Яна, небі був?

Многоуважаемые меломаны, писать сегодня буду об Океане Эльзы, а писать о них на русском, владея украинским, - это просто неправильно, поэтому...

Вельмишановне панство, сьогоднішній запис посвячую групі, яка в моєму серці займає особливе місце. Особливе не тільки тому, що слухаю їх ще з підліткового віку, чи тому, що в українському році нічого кращого не чув, але й (об'єктивно) тому, що три їхні альбоми (Янанебібув, Модель і Суперсиметрія) - це просто класика, і не тільки українського року, а й світового, а цього року вони взагалі шедевр випустили! І це тоді, коли я від Океану вже нічого не чекав, але про Землю я напишу в іншому записі. А зараз річ піде про їхній перший класичний, але другий по хронології, альбом - Янанебібув, який вийшов у 2000 році.

Взагалі про ті альбоми, які так сильно любиш, важко говорити об'єктивно, важко аналізувати, але я спробую, тому що заслуханий цей альбом, як кажуть, до дірок. Взагалі, це набагато зріліша робота, ніж їхній дебютний Там, де нас нема: композиції, аранжування, якість запису на голову вищі. Янанебібув дуже різноманітний і різнобарвний: кожна пісня особлива, хоч і легко можна узагальнити, що в основі, як і досі, лежить поєднання (чи навіть уміле переплетення) ритм- і соло-гітари, все ще багато акустики і легкого драйву. Клавішник Дмитро Шуров на цьому альбомі ще не грав, тому піаніно з'являється нечасто і грає допоміжну роль. Що стосується аранжування, з'являються скрипки, духові інструменти, "атмосферний" бек-вокал, ефекти на гітарах і голосі; треки ніби-то мають більше музичних шарів, хоча такої насиченості, як на Моделі немає. Звук став супер-професіональним: все дуже чисто записано, гітари часто розкидаються в різні вуха для ясності, добре чути бас.

Тепер до пісень: тут все просто шикарно. Яку пісню не візьми, знайдеться, що оцінити. Перший трек "Янанебібув" просто зачаровує серпантиновими гітарними мелодіями і барабанами, а Вакарчук ще й так "заааааливає клей мої думки"... "Кавачай" дуже цікаво поєднує спокійне інтро з "телефонним" ефектом на гітарі і вокалі з одним з найважчих кусків, які Океан Ельзи за свою кар'єру написали, на приспіві. Вакарчук тут теж не відстає, хрипло покрикуючи під кінець пісні. На "Африці", замість приспіву, хлопці просто драйвово зіграли пару акордів на акустиці, а Слава просто проспівав "Там-тарам-тарам-тарам-тай" - і все, а як ефектно... Згадаю "Фіалки", тому що вони як раз претендент на найважчу пісню Океану Ельзи. Позмагатися може "Коко Шанель" з наступного альбому Модель, але тільки за рахунок приспіву. Хоча "Коли тебе нема", мабуть, таки заслуговує більше уваги у цьому контексті через свою істинно тяжку атмосферу саме на протязі всієї пісні: починаючи ритм-гітарою, масивними барабанами на вступі, соло-гітарою з wah-ефектом і закінчуючи хриплою відчайдушною подачею вокалу і депресивними словами. Альбом завершує мінімалістський "Етюд", який починається з простої сумної гітарної мелодії і вокалу, потім інкорпорує соло-бас (бас дійсно в основному виконує роль соло-інструменту), і тільки потім маршеві, але якимось ніжно зіграні, барабанні партії, пісня набирає обертів і раптом обри...

Эпидемия - Эльфийская Рукопись

Магия и меч

Блин, я же вам не рассказывал о Эльфийской Рукописи! Это был проект русской группы Эпидемия, точнее говоря, они пригласили много "корифеев" русского металла и сделали метал-оперу. Купил этот диск мой брат Макс, наверное, тогда, когда альбом и вышел - в 2004 году. Это пост посвящен ему - именно он мне когда-то включил Арию и Металлику, и с них началось мое увлечение музыкой и, в последствии, игрой на гитаре. \m/

Я не слушал  Эльфийскую Рукопись уже лет пять, и вот опять послушал, и чего собственно? Перед отъездом в Москву я остался сам дома - было пару часов перед отъездом. Думал, чего же такого послушать, чтобы зарядиться перед новым проектом, и вот вспомнил, что есть такое творение, и включил - и заструился power metal с моих колонок.

Когда слушаешь что-то через несколько лет всегда по-другому воспринимаешь, но в любом случае сие творение мне как нравилось от первой до последней секунды, так и нравится, как оказалось, и большинство деталей я слышал во время предыдущих прослушиваний.

Ну, что сказать? Альбом - просто красота: первый инструментальный трэк сразу погружает в какую-то сказочно-магическую атмосферу. В то время, когда я впервые слушал Эльфийскую Рукопись я еще увлекался "Властелином Колец" и Diablo 2, поэтому упоминание эльфов, магии, рунных мечей, жезлов и тому подобного зажигало во мне детский интерес. Следовательно, повествование о путешествии двух друзей - мага и воина (Дезмонда и Торвальда) -, пытающихся спасти эльфийскую страну от нашествия демонов с другого мира через портал, который откроется, когда на "талисман прольется эльфийская кровь", не могло не вызывать восторг у моего тогда активного юношеского воображения.

И всё это в основном спето высокими чистыми уверенными мужскими вокалами и сыграно на перегруженных гитарах с настоящим металлическим драйвом, жирными риффами, соляками и симфоническими элементами -  грандиозно и не наиграно. Радует то, что не убили альбом чрезмерной отшлифовкой и бесконечными слоями аранжировок. Всякие духовые и струнные появляются, но не просто автоматически обыгрывая гитарные партии, а в основном в качестве вступления, как в "Золотых драконах" или в начале "Крови эльфов", кстати очень красивые и интересные. Металл остался металлом - музыку на альбоме всё-таки делает "классический" набор инструментов: гитара, бас и барабаны, поэтому тяжести хоть отбавляй.

Конечно, присутствует и темная сторона: полу-гроулы главного "злого дядьки" Деймоса и настоящие крики дракона Ская, очень искусно спеты Дмитрием Борисенковым из Черного Обелиска и Кириллом Немоляевым из Бони Нем. 

Без любви тоже не обошлось: Дезмонду предстоит спасти Алатиэль от Деймоса, и она периодически фигурирует на альбоме своим чистым, прямо девственно эльфийским вокалом. А где любовь, там и романсы: в "Романсе о слезе" Дезмонд воспевает свои чувства, тоску по любимой и "бросает вызов небесам за то, что пролилась слеза". В общем, как я всегда считал, свои чувства настолько красиво и страстно через песню могут передать только мужчины.

Но больше всего меня поражает как естественно тексты песен передают повествование: как будто написанная ранее проза просто легла на написанную музыку - как книжку читаешь.

Добавить нечего: браво Юрию Мелисову (гитара, Эпидемия) за написание сценария, текстов и большинство музыки. Браво Эпидемии и участникам других групп за исполнение такого амбициозного проекта! Пересказывать повествование дальше не буду - слушайте сами. Музыка того стоит: мне кажется понравится всем.