Thursday, August 29, 2013

Oddland - The Treachery of Senses

Кручу-верчу, запутать хочу... но не получается

Oddland - нова прогресивна група з Фінляндії. 2012 року вони виграли конкурс Suomi Metal Star, і в якості нагороди підписали контракт з лейблом Century Media. Їхній дебютний альбом The Treachery of Senses зміксував сам Ден Свано (це друга частина нагороди). Про цей альбом і хотів розповісти.

Сучасний прогресивний метал найвищого ґатунку - так би я описав цей альбом однією фразою. Тепер розкладу. Чому сучасний? Тому, що музика в певному смислі дуже технічна, поліритмічна і має легкі натяки зараз популярного djent-у. Залишок рецензії посвячу, чому ж альбом є найвищого ґатунку.
Я люблю збалансовані роботи, ті платівки, які не будуються повністю на якомусь одному елементі. Це взагалі характеризує мій музичний смак: який би то стиль не був, мені потрібна, як мінімум, ясна мелодика. Не дуже цікаво, наприклад, коли трешняк надто одноманітно опирається на брутальність чи швидкість. Хочеться, щоб у рамках якоїсь музичної концепції чи ідеї прослідковувалась хоч якась структура і гармонія (навіть коли в самій концепції лежить дисгармонія). Веду я до того, що коли включиш The Treachery of Senses, то в очі обов'язково кинеться "навернутість" музики: всі ці синкопи, місцями просто неймовірна "мульти-поліритмія" (це коли, наприклад, на приспівах "Still the Spirit Stays", ритм-гітара, барабани і бас грають одне, соло-гітари, друге, а вокаліст співає ніби-то щось зовсім своє), але... є як мінімум одне але. Всі ці навороти абсолютно зрозумілі, тобто від них ні скільки не болить голова і їх відносно легко переварити. Як в них так вийшло?

Ну, по-перше це не трешняк, а прогресивний метал, а ці суомські парубки видно писали пісні після фінської сауни, трошки заспокоївшись, тому в основному пісні граються в середньому темпі, будуються на певній мелодії і володіють певною психоделічно-заворожуючою атмосферою. Досягають вони цього, повторюючи свої технічні й обривисті гітарні партії, а також і завдяки тягуче зіграним, прямо постеленим на ритм-гітару, сольним секціям. Варто відмітити, що соло-гітари взагалі багато, і вона дуже збагачує пісні. Самі соляки зустрічаються нечасто, але ті, які з'являються, також заслуговують уваги. Велику роль грають насичені поліритмічні барабанні партії - їх дійсно цікаво слухати, особливо в поєднанні місцями дуже технічною ритм-гітарою. Належне потрібно віддати й емоційному вокалу-баритонові Сакарі Оянена, який володіє глибиною і силою, які нагадують самого Даніела Гілденлоу з Pain of Salvation. Часто саме вокальна лінія надає пісні гармонії і структури. Взагалі сама структура пісень не така складна, як ті складні ритмічні партії, які Oddland вдається в цю структуру вкласти, а навіть коли і розмір пісні складний, то мелодика і справжній кач робить її легкою. Це як пісня "Money" Pink Floyd: більшість пісні написана в 7/8, а всім вона подобається і слухається легко.

По-друге, альбом просто прекрасно записаний. Чути все: кожний удар по кожному барабану, обидві гітари, бас досить ясно прослуховується на спокійніших моментах, але губиться в важкості гітар. Звук, хоч і чистий, але не пере-шліфований, а навпаки дуже об'ємний, музика дихає, аж виривається з навушників. Тому тут треба просто аплодувати маестро Дену Свано.

Як висновок, можна сказати, що Oddland змогли успішно поєднати технічно вимогливий матеріал з мелодійною складовою і створили один з найкращих прогресивних альбомів 2012 року. Вони не переграли і не недограли, а як раз змогли показати свої навички, здивувати цікавістю пісень і навіть зуміли створити свій власний звук уже на дебютному альбомі. Рекомендую The Treachery of Senses усім любителям жанру, а також усім тим, хто любить музику з невеличкими "наворотами". І взагалі це кращий дебютний альбом 2012 року.

No comments:

Post a Comment