Океан Ельзи - Модель

Еталон українського року

Модель - один з тих альбомів, які записані, щоб заполонити розум і серце, кожним своїм звуком заповнити слух і думки. Така от у нього атмосфера всеохоплююча. Як неуважно ви б його не слухали, він все рівно намагатиметься затопити вас, тому краще всього цей альбом слухати в навушниках у темній кімнаті - просто віддатися йому.

У 2000 році до Океану Ельзи приєднався Дмитро Шуров, і таким чином клавіші стали повноцінною частиною пісень, записаних на новому альбомі. На Моделі і дійсно змінився звук. Стало більше атмосферності завдяки електронним ефектам ("Друг ч.2", "Вставай", "Вулиця"), але також і трохи більше басу в міксі, а гітари стали місцями ще важчими ніж на попередньому Янанебібув. З'явилася певна психоделічність, навіть елементи індастріалу. Загалом Модель досить серйозно відшліфована платівка: все звучить просто надзвичайно чітко і зализано. Не знаю, чи надто сильно, чи якраз добре, але Модель для мене - другий альбом з золотої трійки Океанів і безсумнівно один з найкращих альбомів українського року (це вам каже людина, яка взагалі нічого в українській рок-музиці не тямить, але це факт :)).

Мені насправді трохи жаль, що не знаю український рок ліпше, тому що слухаючи Модель, час від часу так і хочеться сказати "безпрецедентно" і "унікально". Це я, наприклад про "Друга", друга частина якого просто магія якась. Тут потрібно віддати належне зведенню, насамперед ефекту відлуння на вокалі. А як можна спокійно слухали "Isn't it сон"? Цікаве поєднання англійських слів у текст пісні, шарм, неймовірна динаміка, важчущі гітари і розкріпачений вокал. А потім ця атака продовжується на "Коко Шанель", де Гудімов просто розриває перегруженою гітарою на приспіві, а Вакарчук своїм хрипким голосом тільки додає масла в вогонь, викрикуючи слова з глибини своїх ніби-то дірявих легень. Знову таки повинен відзначити різноманітні ефекти, які підкреслюють той чи інший аспект пісні, а також аранжування, яке надає пісні такої насиченості.

Модель - це також саме той альбом, який подарував шанувальникам ліричну та палку "Квітку", а також "Вставай", пісню, що стала "лицем" реклами Пепсі, а потім і зіграла свою роль під час "помаранчевої революції". "911" також багато крутили по радіо. Одним словом Модель мала і неймовірну творчу складову і комерційний успіх. Такі альбоми і називають класикою.

Платівку завершують дві трохи депресивні композиції, зовсім не схожі одна на одну: "Сьогодні" та "Вулиця". Перша - одна з балад ОЕ, але, як музикант, я тут хотів би тільки відмітити обривисті вставки акустичної гітари на куплеті, коли красиві клавіші-дзвіночки ведуть основну мелодію, а також подвійну акустику на приспіві і коротеньке соло вкінці: гарно і оригінально.

Ну і "Вулиця"... Ще коли я слухав цю пісню підлітком, вона вражала мене якось по-особливому. Детально проаналізувавши її складові і звучання зараз стає зрозуміло, що саме мене так вражало. По-перше, рівнем електронної атмосфери, викликаної пульсуючою ритм-секцією, вона перепльовує все на альбомі і взагалі виводить ОЕ на території, по яких до цього вони не ступали. По-друге, це перегружена до шуму електрогітара, яка часом з'являється для гармонії на задньому фоні, і абсолютно брутальні атмосферні барабани. Зверніть увагу на те, як в пісню, ніби батіг, вривається малий барабан. По-третє, це аранжування, ефекти на голосі та інструментах і АТМОСФРЕРА, шалена, напружена, витримана до самого кінця пісні, де все ніби-то вибухає, - і залишається пустота та небуття.

На завершення хотів би сказати, що хоч геніальність і краса Моделі - це пам'ятник таланту Вакарчука (10 з 11 треків повністю написав він), але без відповідного зведення і програмування Сергія Товстолужського цей альбом би такої особливої аури не мав. Це, панове, шедевр звукозапису і зведення. Au revoir! До зустрічі у наступних випусках! :)

Black Sabbath - Paranoid & Master of Reality

Good Wine Gets Better with Age...

I have always thought that good music transcends time, that it will always be relevant and sound original. It will always be something one will want to come back to, and that is what I have confirmed once more while listening to two Black Sabbath classics Paranoid and Master of Reality. How does it work that the albums that we consider the harbingers of heavy metal still manage to impress today?

The answer is simple. These albums are not some half-cooked, deficient version of heavy metal that would be perfected by later generations. No, the music that Black Sabbath were making in the early 70’s is perfectly self-sufficient and complete on its own, not to mention, brilliant. So what makes it brilliant even today?

Again, the answer is simple: many smart rocking compositions, but incredibly catchy music that still has that rock n’ roll feel to it, heartfelt bluesy solos, and interesting mellow pieces like “Solitude” and “Planet Caravan.” What actually makes Black Sabbath stand out from other 70’s bands is that they were actually heavy: distorted guitars, a very audible bass, not so generic drumming, and… Ozzy. Ozzy’s wails, whether aggressive or subdued, add lots of new character to Black Sabbath’s sound and some sort of uniqueness if you wish.

All the music put out on Paranoid and Master of Reality is interesting to listen to: the songs are varied and each has its own idea, presentation, and catch. There we have it: great songwriting, great musicians, and unique approach – the win combo that always works. Enjoy!